Текст Кодексу[]
Загальновідома істина – ніщо так успішно не підштовхує людину на зло, як заборона його робити. На жаль, Церква Божественної Доби мала певні проблеми з очевидними фактами. Хоча вона не оголошувала магію забороненою – якраз навпаки, Церква покладалась на магію, щоб підтримувати вічний вогонь, що горить у кожній жаровні кожної церкви – і таким чином понизила магів до запалювачів свічок і ламп. Іноді дозволяла прибирати крокви та карнизи від пилу.
Даю вам хвилину поміркувати, наскільки така роль задовольняла магів того часу.
Абсолютно ніхто не був здивований, коли маги Валь Руайо на знак протесту загасили священний вогонь собору і забарикадувалися в хорах. Ніхто, окрім Божественної Амбросії II, яка була розгнівана цим і спробувала влаштувати Священний Похід у власному соборі. Навіть найбільш побожні її храмовники відмовились від цієї ідеї. Протягом двадцяти одного дня вогонь лишався загашеним, поки велись перемовини, а точніше, перекрикування туди-сюди з хорів і назад.
Маги жваво погодились вирушити у вигнання у віддалену фортецю за межами столиці, де їх будуть тримати під пильним наглядом храмовників і ради старших чарівників. За межами людського суспільства і за межами Церкви, маги сформували власну закриту спільноту – Коло – вперше за історію людства.
— уривок із книги «Вогні, Кола та храмовники: Історія магії при Церкві», авторства сестри Петрін, вченої Церкви