- Дивіться також: Елвенан
Текст Кодексу[]
Відколи віки ще не мали назви чи числа, народ наш був славетним, вічним та незмінним. Подібно до великого дуба, він був стійким у своїх традиціях, міцним у своєму корінні й завжди тягнувся до неба.
Життя було нескінченним, і їм не треба було нікуди поспішати. Вони поклонялися своїм богам місяцями. Рішення приймалися після десятиліть дебатів, а знайомства могли тривати роками. Час від часу наші предки поринали в багатовіковий сон, проте це не було смертю. Адже нам відомо, що уві сні вони мандрували Затінням.
У ті часи наш народ називав усю землю Елвенан, що в перекладі зі стародавньої ельфійської мови означає «місце нашого народу». А в центрі світу височіло велике місто Арлатан, місце пізнання і дискусій, куди з’їжджалися найкращі зі стародавніх ельфів, аби обмінятися знаннями, привітати старих друзів чи розв’язати суперечки, що тривали тисячоліттями.
Та поки наші предки неслися у вічній круговерті віків, дрейфуючи по життю в тому темпі, який нині здався б нам нестерпним, світ за межами пишних лісів і віковічних дерев змінювався.
З Пар Воллену на північ прибули перші люди. Предки назвали їх шемленами, або «швидкоплинними», бо вони були жалюгідними створіннями, чиє життя минало в одну мить. Коли вони вперше зустрілися з ельфами, то були зухвалі та войовничі, хуткі до гніву та бою, нетерпливі до неквапливої ельфійської дипломатії.
Однак із приходом людей прийшло те, що було гірше за війну. Наші предки виявилися вразливі до людських хвороб, і вперше в історії їх спіткала природна смерть. Щобільше, ті з ельфів, хто вів торгівлю та переговори з людьми, самі почали старіти, заплямовані їхнім нахабним і нетерпливим життям. Багато хто вірив, що стародавні боги визнали їх негідними довгого життя і засудили до долі швидкоплинних. Наші предки почали сприймати людей як паразитів, що, на мою думку, схоже на те, як люди сьогодення сприймають наш народ у містах. Стародавні ельфи одразу ж поспішили відгородити Елвенан від людей, побоюючись, що це прискорення зруйнує їхню цивілізацію.
— з «Падіння Арлатана», розказаного Ґішарелем, хранителем клану долійських ельфів Ралаферін.