- Дивіться також: Безкастові
Текст Кодексу[]
Система каст в Орзаммарі охоплює багато привілейованих груп — шляхтичі та воїни над усіма іншими, торговці, ковалі та шахтарі меншою мірою. Традиція встановлює чітку ієрархію. Але як і будь-яка культура з вищими класами, ця також має й нижчі. Ці нещасні, так звані «безкастові», вважаються нащадками злочинців та інших небажаних. Їх зневажають ще з часів утворення Орзаммару. Вони оселились в місці, що називається «Пилове місто» — розвалені руїни на краю громадського кварталу Орзаммару.
Орзаммарське суспільство вважає цих безкастових ще нижчими навіть за касту слуг (і справді, безкастовим не дозволяють бути слугами, бо це занадто почесна посада). Їх сприймають трохи кращими за тварин, при народженні клеймують обличчя як незаконних дітей королівства. Їхній рідний район, майже нетрі, наче гавань для злочинів — організованих та ні. Орзаммарських сторожів, здається, не хвилюють патрулювання тутешніх вулиць. Найкраще, на що можуть сподіватись безкастові гноми, це на життя за примхою місцевого кримінального авторитета, раптово скінчивши шляхом насильства або надлишком токсичного лишайникового еля.
Навіть так, існує доля надії для безкастових. Повислий канат, що пропонує путь до величного Орзаммарського суспільства. Оскільки каста гномів визначається за батьками тієї ж самої статі, син шляхтича є частиною шляхетного дому та касти батька. Дивно, але для безкастових жінок допустимо навчатись мистецтва залицяння до шляхтичів та воїнів; вони відомі як «мисливиці на шляхтичів». Син, народжений від такого союзу, вважається радісною подією, враховуючи низький рівень народжуваності в гномів. Мати та всю сім’ю забирає до себе дім батька; попри це вони залишаються частиною своєї касти.
Гноми, яких ми знаємо на поверхні, також вважаються безкастовими, як тільки вони покидають Орзаммар, хоча це стосується тільки тих, хто повертається — якщо їм дозволять повернутись узагалі. Ті, які відправляються на поверхню («сонцеторкані», як часто називають їх за спиною) втрачають свій зв’язок зі Скелею та благовоління пращурів і, таким чином, варті лише жалю, бо кажуть, після смерті їх назавжди втрачає Скеля. З цього погляду, таке існування здається дійсно сумним.
— уривок із праці «Кам’яні зали гномів», авторства брата Дженітиві, вченого Церкви