Текст Кодексу[]
Якщо Вартовий/Вартова долійського походження:
Коли діти нашого народу досягають повноліття, вони вдостоюються привілею нанесення валласліну, письма кров’ю. Воно відрізняє нас від шемленів і від ельфів, що пов’язали свої долі з їхніми. Воно нагадує нам, що ми вже ніколи не зречемося наших традицій та вірувань.
Цей ритуал заслуговує неабиякої шани. Той, кому час отримати валласлін, мусить підготувати себе роздумами над богами і шляхами нашого народу й очищенням свого тіла й душі. Коли настає час, хранитель клану наносить письмо кров’ю. Це відбувається в повній тиші. Крики від болю є ознакою слабкості. Якщо діти не спроможні витримати біль від письма кров’ю, вони не готові зрозуміти обов’язки дорослих. Хранитель може зупинити ритуал, якщо, на його думку, той, хто отримує валласлін, ще не готовий. У цьому немає нічого ганебного, адже всі діти різні, а нашим предкам знадобилися століття, аби подорослішати.
— зі слів Ґішарела, хранителя долійського клану Ралаферін
Здобутий у Dragon Age II (або) якщо Вартовий/Вартова не долійського походження:
Після моєї зустрічі з долійцями дорогою до Неварри, я прочитав усі книжки про ельфів, які лише міг знайти. Вишукував легенди, міти й історію і намагався знайти в цьому всьому сенс. Але з книжок дізнаєшся не все. Я знав: якщо я справді хочу зрозуміти долійців, то мушу їх знайти — що було жахливою ідеєю. На свій захист скажу, що я був молодим — і нетверезим, коли цей задум спав мені на думку. На жаль, навіть опісля часткового отверезіння, цей задум і надалі здавався привабливим. І виявився напрочуд стійким до моїх спроб ігнорувати його.
Минули місяці, коли я нарешті здався перед цією надокучливою думкою і вирушив дізнатися безпосередньо від них. Я тижнями блукав лісами на околицях Орлею, перш ніж нарешті знайшов долійського мисливця — або радше він мене. Я натрапив на одну з його пасток, і несподівано звис на дереві з мотузкою навколо щиколоток.
Ось так я й висів — беззахисно, догори ногами, із вбранням над головою і білизною напоказ. Зараз описи мого скрутного становища можуть викликати сміх, але, повірте мені на слово, я нікому не побажав би опинитися в такій ситуації. На щастя, мій безглуздий вигляд стримав мого поневолювача від нападу — яку загрозу становить смішна людинка з трусами на видноті?
І от він сів, розпалив невеличке багаття й почав знімати шкіру зі спійманого ним оленя. Невдовзі я набрався сміливості заговорити. Я спробував переконати його, що не збирався його кривдити, але він посміявся з цього і сказав, мов, якби це було моєю метою, мій план із тріском провалився. Згодом ми розговорилися — точніше, я ставив йому питання, а він час від часу зволяв відповісти.
Він розповів мені, що поки деякі долійці все шукають, як би пограбувати чи налякати мандрівників, більшість із його народу воліли б, аби їм дали спокій. Здавалося, він вірив, що покарання людей за їхні дії в минулому лише спричиняло більше насилля. Я запитав його про ці химерні татуювання на його обличчі; він сказав, що це валласлін — «письмо кров’ю». У нього були символи мисливиці Андруїл, однієї з найбільш шанованих ельфійських богинь. Він сказав, що долійці клеймують себе, щоби відрізнятися від людей і від ельфів, які обрали жити під людським правлінням. За його словами, валласлін нагадує його народові, аби вони ніколи більше не відмовлялися від своїх вірувань.
Щойно він закінчив здирати шкіру з оленя, то спустив мене з дерева. Не встиг я привести себе до тями й побороти запаморочення від усієї тої крові, що припливла мені від голови, як він уже зник.
Своїм читачам я не раджу шукати долійців самотужки. Мені надзвичайно пощастило зустріти саме того чоловіка, і неушкодженим піти з нашої зустрічі. Напевно Творець охороняє тих, хто з відкритим серцем шукає знань; принаймні я б хотів у це вірити.
— уривок із праці «У гонитві за знаннями: Подорожі вченого Церкви», авторства брата Дженітиві