- Дивіться також: Ельфійський пантеон
Текст Кодексу[]
Колись давно, коли ще сам час був молодим, існували лише сонце та земля. Сонце, що так цікавилося землею, схилило голову близько до її тіла, й Елґар’нан народився на місці їхнього дотику. Сонце й земля любили Елґар’нана до нестями, адже він був розумним та прекрасним. У дар йому земля створила величних птахів і звірів лісу та неба, і всілякі дивовижні зеленощі. Елґар’нан вподобав дари матері, щиро їх вихваляв та часто розгулював серед них.
Сонце, спостерігаючи за плодоносною землею, помітило те щастя, що Елґар’нану принесли дари матері та стало ревнувати. Охоплене гнівом, воно засяяло понад усіма створіннями, що створила земля, спопеливши всіх до одного. Земля тріщала й розколювалася від болю й горя й ридала солоними слізьми від втрати всього, що вона народила. Сльози землі стали океаном, а тріщини на її тілі утворили перші ріки та струмки.
Елґар’нан розлютився на батька за його вчинок, поклявшись помститися. Він піднявся до неба та викликав сонце на двобій, рішуче готуючись перемогти. Вони змагалися цілу вічність і, зрештою, сонце ослабло, у той час як гнів Елґар’нана не стихав. Зрештою, Елґар’нан скинув сонце з неба та закопав його в глибокій безодні, створеній земним горем. Зі зникненням сонця світ поглинула тінь, а на небі залишилися лише нагадування про битву Елґар’нана зі своїм батьком — краплі сонцевої крові, що мерехтіли та виблискували в пітьмі.
— з «Легенди про Елґар’нана та Сонце», розказаної Ґішарелем, хранителем клану долійських ельфів Ралаферін.
Примітки[]
- У Dragon Age: Інквізиція цей запис Кодексу називається як «Елґар’нан: Все-Батько».