Текст Кодексу[]
Відлюдинці існували завжди. Вони існують стільки, скільки ельфи та шеми живуть на одній землі. Наш не такий вже й поганий: говорять, що у Валь Руайо десятки тисяч ельфів живуть на території, не більшій за Денеримський ринок. Стіни там настільки високі, що сонячне світло досягає венадалу лише після полудня.
Але не поспішайте ламати стіни та битися з охоронцями. Правду кажучи, вони скоріш вберігають нас, ніж обмежують. Розумієте, ми не зобов’язані тут жити. Іноді якійсь родині таланить та вони купують будинок біля пристані, або ж на околицях міста. У найкращому випадку вони зможуть повернутися назад після того, як мародери спалять їхній дім. У найгіршому ж їх чекає тільки братська могила.
Тут ми одна родина. Ми допомагаємо одне одному. Тут ми робимо все, що в наших силах, щоб зберегти давні традиції. На плосковухих, що покинули нас, чекає лише безвихідь. Вони ніколи не стануть людьми, а тепер вони ще й перестали бути ельфами. Що їм тоді залишається? Нічогісінько.
— Саретія, гарен гаєверського відлюдинця
