Одвічний вогонь (англ. The Flame Eternal) — оповідання авторства Сильвії Фекетекутті, опубліковане 4 грудня 2021 року в рамках святкування Дня Dragon Age.[1]
Оповідання[]
Тридцять років тому, 9:22 Дракона…
— То що? Ти відірвав мене від експерименту заради цього, Волкаріне. — Низенька некромантка впіймала шипляче чудовисько з кісток і засохлих хрящів у клубок світла. Один помах її руки, і його розірвало на шмаття. — Що цей бідолаха хоче?
Еммрік Волкарін поправив брошку на комірі: – Хвилиночку, Йоганно.
— Гаразд, — Йоганна Гезенкосс кинула сердитий погляд на череп, який Еммрік тримав у руці. — Аби лише припинилося це виття.
Череп почав кричати — безперестанку — усередині своєї ніші в Кобальтовім Склепі Великого Некрополя. Це помітив служитель, повідомив Скорботній чаті, а за тим було відправлено двох некромантів.
Вони дійшли до перехрестя. Еммрік поклав на підмурок череп, що все пронизливо кричав.
— Які ж знання про померлих може-
— Ти вже розповідав мені про своє дослідження.
— Годі тобі! — Еммрік обернувся. — Яка пристрасть керує духом, маючи перевагу над усіма іншими? Яке плетиво думок і серця повернуло цю душу?
— Сентиментальна маячня.
— Мусиш визнати, та це цікава форма одержимості!
Вереск черепа пронісся коридором.
— Це всього-на-всього дріб’язковий дух, в якого сил не вистачило стати демоном. — Йоганна оминула обвалений одвірок. Уздовж проходу вишикувалися статуї мертвих. Помахом руки вона пустила зелену блискавку, вразивши довгов’язу фігуру, що ховалася в кутку. Демона скрутило й обвило димом, як послідував ще один залп. Він заскреготів зубами і скорчився.
— Ось. Тепер шепотітимеш із мерцями в безпеці.
Еммрік заплющив очі. Пролунав шепіт, і повітря завібрувало, щойно він заговорив:
— Подих і тіні. Ніч нескінченна. Повідай нам, що тебе тривожить.
Черепові очниці засяяли зеленим.
— Роз’єднаний. Змерзлий. Дві могили, де мусить бути лише одна!
— Нісенітниці.
— Йоганно! — Еммрік відкашлявся і повернувся до черепа. — Скажи мені: що б надало тобі спокою?
— Віднеси цього… до запалих чорних стін… під срібними вогнями... — Сяйво черепа замерехтіло й згасло. Він повернувся до оглушливого вереску.
— Ти володієш величезним таланом, Волкаріне, — Йоганна злегка нахилила голову. — І зміг удосконалити своє управління підастральною маніфестацією.
Еммрік засяяв: — Що ж, дякую.
— Але що ця галаслива пакость хоче в Серповому святилищі?
Еммрік схилився над труною, оточеною чашами зі срібним вогнем. Він опустив череп поруч із тілом похилої жінки, скромно вдягнутої, та коронованою білими трояндами. Галас припинився.
— Матільдо…
— Твоя дружина пішла на той світ у спокої минулої півночі, — усміхнувся Еммрік. — Записи свідчать, що вона так само бажала бути похованою разом. Вас більше ніколи не розлучать.
Хтось позіхнув. Невже губи старої поворухнулися, чи то все ж були танці вогнів?
Йоганна пирхнула: — Ця вся лють, і лише заради іншої могили.
— Ох, я б не був настільки певен, — пройшовся рукою по сніжному мармурові труни Еммрік. — Хотілося б мати таку міцну любов. До того ж, завдяки тобі справа була успішною.
— Хтось мусив упевнитися, що тебе не позбавлять голови, поки ти там базікав із мертвими.
— Я і міцну дружбу ціню.
— Ба!
Поверталися до Великого Некрополя вони в лагідній тиші.
Посилання[]
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||