 У цій статті є неперекладений текст.
|
| Необхідний текст для перекладу виділений жовтим кольором, або сірим, якщо текст приховано у редакторі коду. |
Священний Похід на Доли (англ. Exalted March of the Dales) — проголошена Церквою священна війна, яку вела Орлейська імперія проти ельфійського королівства у Долах та яка тривала з 2:10 до 2:20 року Доби Слави. Це – другий Священний Похід та єдиний, участь в якому брали війська лише однієї держави. Між свідченнями людей та ельфів про цей Священний Похід існує багато розбіжностей.
Прикордонні конфлікти[]
У -165 році Стародавньої Доби ельфи отримали Доли як нову батьківщину за їхню допомогу під час Священного Походу Андрасте на Тевінтерську імперію[1]. Наступні декілька десятиліть ельфи, що прагнули свободи та власного місця після століть рабства у Тевінтері вирушили у Довгий Шлях до Долів. Вони заснували місто Галамширал (що означає «кінець мандрівки» ельфійською мовою), яке стало їхньою столицею та першим ельфійським містом після падіння Арлатана[2].
На своїх нових рідних землях ельфи намагалися відбудувати культуру, яку вони втратили за багато поколінь у рабстві Тевінтерської імперії. Вони повернулися до поклоніння своїм божествам, прийнявши нові вірування, щоб заповнити прогалини у знання про старі звичаї[3]. Заклавши фундамент міста Галамширал, ельфи поклялися, що людська нога ніколи не ступить на їхні землі. Задля забезпечення подальшої автономії Долів було створено елітний орден воїнів, відданих ельфійським богам – Смарагдових лицарів.[4]
Відносини ельфів із людьми були напруженими із самого початку та лише погіршились після того, як Кордилій Дрейкон, перший імператор Орлею, силою об’єднав розпорошені культи Творця, викорінив віру в інші божества та зробив андрастиянство офіційною релігією новоствореної Орлейської імперії. Доли стали значною перешкодою для амбіцій Дрейкона щодо розширення Орлею далі на північ та схід.[5][6] Більше того, неприйняття ельфами Творця розгнівало Церкву[3], оскільки це могло зруйнувати їхню ключову місію – поширення Псалму Світла по всьому Тедасу задля забезпечення повернення Творця у їхній світ[7]. Спочатку Церква відрядила до Долів проповідників[5][4], але коли тих не впустили, відправила храмовників.[2][8]
У відповідь на людське втручання та після втрати визначних поборників тісніших відносин[9], політика Долів ставала дедалі ізоляціоністською, про що свідчила присутність Смарагдових лицарів на кордонах та відмова від спроб встановити дипломатичні та торгові відносини[2][6]. Коли Другий Мор поширився територією Орлею, ельфи відмовилися допомогти найближчому людському місту Монсіммар уникнути майже повного знищення.[10]
Чутки про те, що ельфи приносили людей у жертву ельфійським богам ще сильніше погіршували ситуацію на кордоні.[2][6] До 2:05 року Доби Слави між Долами та Орлеєм розпочалися прикордонні сутички.[11]
Напад на Багряний Перехід[]
Ці сутички перетворилися на відкритий конфлікт після того, як група ельфів напала на людське місто Багряний Перехід у 2:09 році Доби Слави. Подейкують, що звірства, які вчиняли ельфи, розлютили людей по всьому Тедасу.[11] Однак письмові свідчення з Дін’ан Ганін, гробниці Смарагдових лицарів, вказують на те, що обидві сторони зіграли певну роль на початку війни.
На фоні зростаючої ворожнечі між Орлеєм та Долами і чуток про викрадення, люди-мисливці вбили ельфійську жінку, сестру Смарагдової лицарки Сіони. Приблизно в той самий час, їхній брат, Смарагдовий лицар на ім’я Еландрін та людська жінка на ім’я Адалін з містечка Багряний Перехід закохалися один в одну. Оскільки їхні стосунки були таємницею, через безпричинні візити Еландріна до Багряного Переходу інші ельфи занепокоїлися, що він навернеться до віри у Творця та викаже їхні секрети. Коли Еландрін пішов до того, як його змогли розпитати, Сіона привела загін лицарів до села, щоб або переконати його повернутися з ними, або вчинити над ним суд. Коли вони дісталися села, Адалін помітила їх першою. Вона побігла їм назустріч, тримаючи дещо у руці, і Сіона вразила її стрілою. Селяни напали на ельфів, почувши крики дівчини, але зазнали поразки. Смарагдові лицарі відступили, коли прибуло більше людей, але Еландрін не зрушився з місця та був убитий їхніми стрілами, а його тіло кинули у річку.[12]
Події у Багряному Переході стали початком відкритої війни між Орлеєм та Долами.
Перемоги ельфів[]
У перші дні війни ельфи здобули декілька значних перемог. У 2:10 році Доби Слави Смарагдовий лицар Вагарель[8] очолив ельфійське військо, яке захопило Монсіммар, важливе стратегічне поселення для Орлею. Того ж року, Божественна Рената І проголосила священну війну проти ельфів, поки їхнє військо просувалося до столиці, Валь Руайо. Що цікаво, цей Священний Похід є єдиним, під час якого лише одна держава відгукнулася на поклик Церкви – Орлей, імперія Кордилія Дрейкона ІІ, що знаходилась у облозі.[11] З цієї причини деякі ченці не вважають Священний Похід на Доли «справжнім» Священним Походом.[13] Однак, хоч війська відправила лише імперія Орлей, деякі храмовники з інших держав були охочі долучитися до Священного Походу.[14]
Ельфи продовжили просуватися людськими землями та зрештою дісталися Валь Руайо у 2:14 році Доби Слави. Їхні війська розгромили місто, розграбували гробницю Кордилія Дрейкона I та забрали його зброю й броню із собою до Галамширалу як трофеї.[15]
Падіння Галамширалу[]
Гробниця Смарагдових лицарів
Зрештою хід війни обернувся проти ельфів. Орлейські війська звільнили Валь Руайо. Шевальє сер Ів де Шевак став відомим тим, що уразив командира ельфійських військ пострілом у горло з двохсот футів за допомогою лука, відомого, як Згуба Багряного Переходу.
Поки Священний Похід тривав та війська Церкви наближалися до перемоги, група ельфів вирішила втілити в життя чутки про магію крові та жертвоприношення. Вони вбили чотирьох невинних людей для проведення ритуалу, який мав би дати їм сили, щоб здолати їх ворогів. Однак ритуал не спрацював та призвів до їхньої загибелі і втрати легендарного Клинка Сулевін.[16]
У 2:20 році Доби Слави орлейське військо захопила столицю ельфів Галамширал[17]. Стіни міста були настільки міцними, що укріплення залишилися непорушними після того, як його брама була пробита[18]. Незважаючи на значну винагороду, запропоновану за повернення зброї та броні Дрейкона, яку забрали до Галамширала після навали на Валь Руайо шість років тому, жоден з артефактів так і не знайшовся. Імовірно, їх забрали або ельфи під час втечі з міста, або солдати, які шукали кращої винагороди.[15]
Остання битва[]
Діртаварен, місце останньої битви ельфів
Навіть після падіння їхньої столиці, група ельфів, серед яких була Смарагдова лицарка Ліндіране, відмовилася здаватися та вийшла на поле битви у місцевості, яку вони називали Діртаварен, «обіцянка», що пізніше стала відома, як Священні рівнини. Церква відрядила власне військо на чолі з лордом Деметріусом Ароном, сестрою Еміті та сером Бранді з озера Селестин[19]. Сестра Еміті привела військо до річки Теназір, де вона знищила святині ельфійських богів та заспівала Псалом Світла.[20]
Незважаючи на чисельну перевагу людей, ельфи напали на них та вбили їхнього командира, лорда Деметріуса. Зрештою, Ліндіране зіткнулася із сером Бранді на полі битви. В той час, як за церковними даними лицар переміг Ліндіране у двобої, дослідження часів Доби Дракона лорда Ейвері Монсіммарського вказують на те, що сер Бранді, який не хотів, щоб її смерть була марною, відмовився битися з нею та що Ліндіране загинула від стріли іншого солдата. Після її смерті, сер Бранді приніс її легендарний меч, Еванура, до Смарагдового ходу та поховав його під деревом у Валласдален, тим самим деревом, яке посадили на її згадку.[21]
Смерть Ліндіране поклала кінець Священному Походу на Доли.
Наслідки[]
Сучасний табір долійців
Після закінчення Священного Походу ельфійське королівство завершило своє існування. Орлейці збудували людські поселення по всій території Долів. Місцевість Діртаварен стала відомою як Священні рівнини, а Смарагдовий хід – як Смарагдові могили для ельфів через масштаб їхніх втрат, та Величний ліс для людей, які бажали забути всю пролиту кров[22]. Віль Монтевелан у Священних рівнинах стало першим таким поселенням у 2:21 році Доби Слави. Сестра Еміті, звитяжиця Священного Походу, отримала титул превелебної матері та керувала його Церквою більше сорока років.[23] Зрештою Галамширал став сезонною резиденцією орлейської імперської родини.[24]
Щоб вирішити проблему з ельфами, що залишилися без домівок, Божественна Рената І проголосила, що всі андрастиянські держави зобов’язані дозволити ельфам жити в їх містах та на їхніх землях за умови, що вони зречуться своєї віднині забороненої релігії та навернутися до віри у Творця. На всій території Тедасу були утворені відлюдинці: занедбані, відмежовані стінами квартали, де ельфи жили як громадяни другого сорту.[25] Пізніше Божественна наказала виключити Спів Шартана, ельфа-послідовника Андрасте, з Псалма Світла та знищити всі церковні ілюстрації, на яких зображені ельфи. Єдиним винятком стала фреска Анрі де Лідса із зображенням Шартана, яку не знищили лише за умови, що вуха Шартана будуть обрізані.[26]
Багато ельфів відмовилося підкоритися Церкві, наприклад генерал Ражмаел та Смарагдовий лицар Номаріс, які обрали стрибнути насмерть, ніж здатися.[27][28] Інші ж, не бажаючи відмовитися від своїх богів та культури, об’єдналися у кочові клани долійців, названі на честь їхньої другої втраченої батьківщини, та мандрують Тедасом, допоки не віднайдуть свою власну домівку.
Записи Кодексу[]
Кодекс: Міські ельфи- Кодекс: Долійські ельфи
- Кодекс: Колиска Сулевін
- Кодекс: Доли
- Кодекс: Доли: Порушена обіцянка
- Кодекс: Смерть Еландріна
- Кодекс: Смарагдові могили
- Кодекс: Священний Похід на Доли
- Кодекс: Галамширал
- Кодекс: Срібний лицар
- Кодекс: Валласдален
- Кодекс: Віль Монтевелан
Посилання[]
|
