Священні Походи – хрестові походи, очолені Орлейською Церквою (однак перший Священний Похід, яким Андрасте пішла на Тевінтерську імперію передує заснуванню власне Церкви).
Другий Священний Похід був направлений на ельфів з Долів, які були прибічниками Андрасте під час битви проти Тевінтеру; їхні стосунки із Орлеєм та Церквою погіршилися настільки, що призвели до війни на початку Доби Слави. Під час Чорної та Священної Діб проти Тевінтерської Церкви, яка вважається богохульною в Орлеї, було проголошено чотири Священних Походи. Останніми були три Походи проти к’юнарійських загарбників під час Сталевої Доби та Доби Бурі, які разом розпочали Орлейська та Тевінтерська Церкви.
Згідно вчень Церкви, віряни, які віддають свої життя під час Священних Походів стають «священними» та посідають особливе місце біля Творця.[1]
Похід на Тевінтерську імперію[]
- Дивіться також: Священний Похід на Тевінтерську імперію
Приблизно -180 року Стародавньої Доби (1015 Т.І.) величезна варварська орда на чолі з Мафератом та Андрасте, Нареченою Творця перетнула Буремне море з півдня.[2] За одними джерелами на північ варвари прийшли через темнородів, за іншими – Андрасте визволила народ Тевінтерської імперії від гніту магістрів та їхніх гріхопадінь.[3] Імперії довелося покинути острів Ествоч, щоб розібратися з проблемами на материку. Військо Маферата невпинно розширювало свої позиції, частково завдяки повстанню рабів, яке очолив ельф Шартан, й у -171 році вони здобули перемогу на Валарійських полях. До того, як вони змогли б захопити Мінратос, Андрасте зрадив її чоловік Маферат у -170 році. Її доправили у Мінратос та спалили живцем, а Маферат отримав більшість земель південного Тедасу. Він забрав собі Ферелден, та розділив між своїми синами землі нинішнього Орлею, Неварри та Вільних Марок. За їхню участь у битві проти Тевінтерської імперії, Маферат подарував ельфам нову домівку – Доли. Довгий Шлях почався з масового заселення ельфами цього регіону.[4]
Похід на Доли[]
- Дивіться також: Священний Похід на Доли
Причина конфлікту, який призвів до знищення Долів, не є однозначною. Долійці стверджують, що нею були расово та релігійно вмотивовані переслідування через їхню відмову впускати проповідників Церкви та храмовників. В свою чергу Церква звинуватила Доли у їхній підсиленій ізоляції від світу та відмові у допомозі під час Другого Мору. Також існували чутки про те, що ельфи викрадали людей, щоб принести їх у жертву своїм богам. На початку Доби Слави на кордоні розпочалися сутички. Кульмінацією конфлікту став напад ельфів на селище Багряний Перехід 2:09 року Доби Слави.[5][6]
2:10 року Доби Слави, після того, як ельфи здобули серйозні успіхи, захопили Монсіммар та встановили курс на столицю Орлею, Валь Руайо, Божественна Рената І проголосила священну війну. Офіційно лише одна держава, Орлейська імперія, яка була в облозі, відповіла на заклик Божественної та відправила війська, хоча деякі храмовники з інших держав долучились також. Незважаючи на значні перемоги ельфів, зокрема штурм Валь Руайо 2:14 року, їхній напад було відбито та зрештою розгромлено; їхня столиця, Галамширал, була загарбана у 2:20 році. Незважаючи на такі втрати, частина ельфів відмовилася визнавати поразку та трималася на Священних рівнинах до самого кінця. Людське війско на чолі з сестрою Еміті, лордом Деметріусом Ароном та сером Бранді з озера Селестин зустрілися на полі битви. Ельфи, який було значно менше, відмовилися скласти зброю за наданої їм можливості. Під час їхнього нападу лорда Деметріуса було вбито. Смерть великої воїтельки Ліндіране, володарки легендарного меча, відомого як Еванура, стала закінченням Священного Походу.[7][8]
Зрештою ельфійське королівство було розформоване. Згадки про Шартана та внесок ельфів до боротьби Андрасте вважалися єрессю, а художні творі та вчення Церкві, в яких згадувалися ельфи, були знищені. Тоді ельфи були змушені або асимілюватися в орлейських містах та жити як громадяни другого сорту в нетрищах під назвою відлюдинці та поклонятися Творцеві, або вести кочовий спосіб життя, який відділив би їх від людства задля збереження їхнього пантеону (долійські ельфи).
Похід на Старкгейвен[]
Після того, як король Файрус не зміг захопити Вільні Марки, його тевінтерські союзники повстали проти нього, загарбавши владу в 2:45 році та вигнали його зі Старкгейвена.[9] Внаслідок цього у 2:80 році Церква проголосила Священний Похід, щоб відвоювати Старкгейвен у тевінтерців. Подальша битва за незалежність Старкгейвена була короткою, але кривавою.[10]
Похід на Тевінтерську Церкву[]
- Дивіться також: Тевінтерська Церква
У 3:87 році Доби Веж розбрат між тевінтерськими пасторами та правовірною доктриною Церкви, здебільшого через роль та регулювання магії, призвів до схизми та призначення верховного пастора Вальгаїла першим Імперським Божественним Тевінтерської Церкви, на противагу Божественній у Валь Руайо.[11] Оскільки він був чоловіком та магом, Божественного Вальгаїла повсюдно зневажали за межами Тевінтеру та прозвали «Чорним Божественним». Відносини між двома сторонами швидко погіршилися; Андрастиянська Церква погрожувала розправою Чорному Божественному після того, як у 3:99 році Доби Веж він проголосив святом день смерті Божественної Благовісти ІІ.
Андрастиянська Церква проголошувала чотири Священні Походи на тевінтерських єретиків між 4:10 та 5:10 роками Чорної та Священної Діб. Однак кожен з цих Священних Походів не досяг своєї мети та не захопив Мінратос, але зміг лише укріпити розкол Мінратоса та Валь Руайо. Імперська Церква почала формувати свою власну доктрину та політику, а масовий наплив магів, які тікали з південних земель лише підсилив згасаючу міць імперії.[12] Цілком ймовірно, що подальші Походи продовжили б війну, якщо б не розпочався Четвертий Мор. Тевінтер відплатив за Походи відмовою надіслати південним державам допомогу в боротьбі проти темнородів.
Похід на к'юнарі[]
- Дивіться також: К’юнарі та Нові Священні Походи
- Дивіться також: Кодекс: Пар Воллен: Загарбана північ
- Дивіться також: Кодекс: Лломерринські угоди
- Дивіться також: Кодекс: Корсари Буремного моря
У 6:30 роц Доби Сталі, к’юнарі захопили Пар Воллен та почали використовувати її як базу для нападів на Сегерон та Ривейн. До 6:42 року Доби Сталі вони змогли загарбати більшу частину Тевінтерської імперії, Ривейн та Антиву, і розпочали напад на Вільні Марки. Людському опору знадобилось багато років, щоб організуватись, та лише у 7:23 році к’юнарі було відтіснено назад до Сегерона та Ривейна. Нічия у битві на Носенському морі, найбільшому морському бою в історії людства спричинила безвихідне становище.
З 7:25 по 7:84 роки Доби Бурі Андрастиянська та Тевінтерська Церкви проголосили три Священні Походи: перша задля повернення Ривейну, а друга – щоб відвоювати Сегерон та Карин. Перший Похід, який було скликано у 7:25 році, завершився успіхом. Другий, скликаний 7:52 року, був справжнім провалом, після чого к’юнарі захопили більшу частину Антиви. У 7:55 році Доби Бурі був скликаний третій та останній Священний Похід.[13] До 7:84 року к’юнарі займали лише місто Конт-аар на півночі Ривейну та Пар Воллен. На цьому етапі війни відбудовування всього зруйнованого було набагато важливішим, ніж ще одна спроба витіснення к’юнарі з Конт-аару. Зустріч послів всіх людських держав (окрім Тевінтерської імперії) та к’юнарі 7:84 року Доби Бурі в Лломеррині завершилася підписанням Лломерринських угод та проголошенням миру.[14] Хоч між Тевінтером та к’юнарі не було підписано перемир’я, поки к’юнарі поверталися до Пар Воллена аби відновити сили, сутичок між ними майже не було.[15]
Потенційні Священні Походи[]
Список потенційних Священних Походів, які так і не відбулися.
Похід на Великий Собор[]
На початку Божественної Доби Церква покладала на магів завдання підтримувати вогонь священних жарівниць у кожній церкві. Незадоволені своєю роллю, у знак протесту маги Валь Руайо загасили священні вогні та забарикадувалися у хорі Великого Собору. Божественна Амброзія ІІ була обурена їхньою поведінкою та намагалася організувати Священний Похід на власний храм, але від цього її відмовили її власні храмовники. Вогонь не горів 21 день, поки відбувалися перемовини. Зрештою, після підписання Неваррської угоди у 1:20 році маги розташувалися у Колі магів.[16][17]
Похід на Орзаммар[]
Під час подій Dragon Age: Початок він може статися за двох умов:
- Якщо Вартовий/Вартова допоміг/допомогла брату Буркелю відкрити церкву в Орзаммарі, до нього долучиться надзвичайно велика кількість новонавернених. Це дуже швидко привернуло увагу більш консервативних представників населення, та дуже швидко Асамблея жорстоко придушила права андрастиян. Брат Буркель чинив спротив та через це був убитий під час мирної демонстрації у громадському кварталі. Асамблея стверджувала, що це був нещасний випадок, але новини про ці протести дійшли і до Церкви на поверхні, внаслідок чого Божественна планувала організувати новий Священний Похід.
- Якщо Вартовий/Вартова допоможе Даґні доєднатися до Кола магів, пізніше вона напише вичерпну працю про те, як ліріумні випари пов’язані з постачанням магії. Вона приверне багато уваги та стане причиною, через яку маги з інших частин Тедасу зберуться заснувати нове Коло у Орзаммарі, яке матиме швидкий доступ до ліріума та не підпорядковуватиметься Церкві взагалі. Готовність Орзаммару прихистити відступників викличе обурення, через яке, згідно чуток, Божественна планувала організувати новий Священний Похід.
Похід на Кіркволл[]
- Дивіться також: Віра (квест)
Після смерті намісника Марло Думара під час Першої битви за Кіркволл та за період де-факто правління лицарки-командорки Мередіт напруженість у відносинах місцевих магів та храмовників значно зросла та змусила багатьох побоюватися повстання магів у Кіркволлі. Не бажаючи дозволити магам-повстанцям розпочати бунт та можливо навіть утворити нову Тевінтерську імперію, Божественна Юстинія V починає планувати Священний Похід на місто, щоб покласти край загрозі й відновити порядок, відправивши агентку, щоб визначити рівень небезпеки. Однак плани Священного Походу так і не були реалізовані, навіть після повстання магів внаслідок знищення Кіркволльської церкви та маго-храмовничої війни, через яку Церква опинилась на межі краху.
Примітки[]
- Воєнні походи Кордилія Дрейкона І задля уніфікації культів Творця іноді називають Священними Походами, хоч вони і не входять до їх офіційного числа.[18]
Посилання[]
|
| ||||||||||||||||||||||||
